КОЛО́ДКА, и, ж.
1. Зменш. до коло́да1 1. Надворі наймит гармонував пшеницю, тягаючи волами колодку чи вал по розкиданих і розв’язаних снопах (Н.-Лев., II, 1956, 250); З подвір’я дукача виходить довжелезна чорна свиня, на її шиї погойдується дерев’яна колодка (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 63).
2. Те саме, що коло́да1 1, 2. Од княгині він раз дістав собі дурнички кілька сажнів дров на паливо та дубових колодок на комору (Н.-Лев., IV, 1956, 45); На колодках сидять собі сусіди І курять мовчки й голосно зітхають (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13); Раз наймит піймав у садочку ройка, так з того одного розроїлось колодок з тридцять (Стор., 1,1957, 58); — Був у нашому селі.. один дядько, Федір Смик: двісті колодок пасіки, п’ять пар волів, п’ятнадцять десятин землі (Тют., Вир, 1964, 43); * У порівн. Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух, ноги важкі, як колодки (Коцюб., І, 1955, 367).
3. Планка з застібкою, покрита орденською стрічкою, якою прикріплюється до одягу орден, медаль; // розм. Така планка, що носиться замість ордена, медалі. Тільки колодки бойових орденів, що блищали на грудях, і особливий владний погляд викривали в ньому полководця (Довж., І, 1958, 333); Густий ряд орденських колодок ряснів на його грудях червоними, жовтими, голубими та білими смужками (Руд., Вітер.., 1958, 176).
4. Шматок дерева, вирізаний у формі ступні людини, який використовують при шитті взуття; копил. Мати справила їй аж двоє платтів з ситцю, заказала рантові чобітки на колодку (Мирний, IV, 1955, 137); Пара старих дерев’яних чоботарських колодок. Іржавий гайковий ключ,— от і все, що я знайшов у маленькій шафі (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 56); // Взуття з дерев’яною підошвою або видовбане з дерева. Всі вони однакові, ці незграбні черевики на дерев’яній підошві. Колодки! (Хижняк, Тамара, 1959, 171); Одежа [в турецьких селян] домоткана, груба. На ногах дерев’яні видовбані колодки (Кучер, Голод, 1961, 379).
◊ [Всі] на одну́ коло́дку зши́ті (зро́блені, скро́єні і т. ін.) — те саме, що [Всі] на оди́н копи́л зши́ті (зро́блені, скро́єні і т. ін.) (див. копи́л).
5. Дерев’яна, металева та ін. оправа чи ручка до основної діючої частини певного предмета. Тілько що обняти, Аж ніж появився І по самую колодку В груди затопився!.. (Рудан., Тв., 1959, 77); Чіпаріу щосили барабанив у широкі груди колодкою порожнього револьвера (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 72).
6. перев. мн., іст. Масивні дерев’яні кайдани, які в старовину надівали на ноги, руки і шию заарештованому; диба (див. ди́ба1 2). В Скрипчинцях вже ловили некрутів і забивали в колодки (Н.-Лев., II, 1956, 192); Особливо вражали задовгу ваті й важкі руки, на яких з обох боків червоніли страшні шрами від арештантських колодок (Ле, Наливайко, 1957, 186); Він згадав, як призначених в рекрути в’язали, брали в колодки, щоб вони не втекли і не наклали на себе рук, доки не поголять їм чуби (Кочура, Зол. грамота, 1960, 23).
◊ Забива́ти (заби́ти) в колодки́ див. забива́ти.
7. Дерев’яний або металевий брусок у гальмі, який притискується до шківу барабана чи обода колеса для гальмування. Зашипіли пневматичні гальма, посипались іскри з натисну тих колодок (Ле, Міжгір’я, 1953, 9); Макар ретельно підтягнув болти, і гальмова колодка стала на своє місце (Бойч., Молодість, 1949, 51).
8. діал. Висячий замок. Пані Олімпія не любила нікого допускати до своєї спальні, особливо вдень, і, виходячи, замикала віконниці зсередини, а двері на колодку знадвору (Фр., VII, 1951, 20); Навіть баба Гапка й та прийшла до гурту, повісивши на хатні двері колодку (Ю. Янов., Мир, 1956, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 228.