Слово "колон" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КОЛО́Н, а, ч. Група стоп з одним ритмічним наголосом; віршовий рядок; // Така ритмічна одиниця в прозі. В ній [художній прозі] можуть бути виділені об’єктивно повторювані первісні ритмічні одиниціко́лони.. Колони, взаємодіючи один з одним, поєднуються у фрази, ці в свою чергув абзаци (Рад. літ-во, 2, 1968, 32).

КО́ЛОН, а, ч., іст.

1. У Римській імперії, країнах Зах. Європи та Візантії в період раннього середньовіччя — сільський мешканець, що орендував невелику ділянку землі, яка належала багатому землевласникові, і за це платив натурою і відробляв. Подібно до того, як у Західній Європі між римським колоном і середньовічним кріпаком стояв вільний франкський селянин.., так у Візантії аналогічне місце займав вільний слов’янський общинник (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 353).

2. Селянин (батрак, напівкріпак, орендар і т. ін.) у романських країнах і країнах Латинської Америки. Завоювання германців були тісно зв’язані з повстаннями рабів та колонів (Іст. середніх віків, 1955, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 230.