КОЛОРИ́Т, у, ч.
1. Співвідношення фарб, кольорів по тону, насиченості, що створює певну єдність картини, фрески і т. ін. Колорит гуцульських [керамічних] виробів: білий фон побілки займає близько половини всієї лицьової площі (Гуцульська кераміка, 1956, 46); Колорит українських геометричних килимів відзначається декоративністю, багатством та різноманітністю кольорових сполучень (Нар. тв. та етн., 1, 1962, 60); // Загальний характер забарвлення; співвідношення фарб, тон, що домінує в чомусь; колір, відтінок кольору. Гарна сторона [Сіцілія], загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з маврітанським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо (Л. Укр., V; 1956, 413).
2. перен. Сукупність особливостей, своєрідність, характерна особливість чого-небудь. Знаєте, я починаю думати, що ми мало дбаємо в оповіданнях з народного життя про український колорит (Коцюб., III, 1956,. 384); Сила музики «Запорожця» [С. Гулака-Артемовського] — в її простоті, дохідливості, народності, національному колориті (Рильський, III, 1956, 358).
Місце́вий колори́т див. місце́вий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 232.