КОЛОСИ́ТИСЯ, о́ситься, недок. Викидати колос. Все то панське добро, колись по йому колосилося жито..— тепер тільки будяки червоніють (Мирний, IV, 1955, 208); Вони опинилися на відкритій сонцю просторій галявині, зарослій пирієм, що починав колоситися (Чорн., Визвол. земля, 1959, 63); * Образно. Тут, на цій не раз скропленій потом і кров’ю землі, виростала і колосилась наша сила (Цюпа, Україна.., 1960, 5); // Виднітися колосками. Округи мене то жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься; оддалеки гайок синіє (Вовчок, І, 1955, 8); Далі був глибокий яр, за ним колосились жита, починався лісок (Шер., Перші загони, 1939, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 233.