КОЛОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, недок.
1. розм. Приходити в рух від чого-небудь; коливатися. Тілеса його жіночки колотились перед ним від поштовхів ридвана (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 11); // Нерівно різкими поштовхами битися (про серце). Добре пам’ятає він, як колотилось його серце, коли старости взялися за клямку й відчинили двері (Коцюб., І, 1955, 24); Небезпеки не було, але однаково в мене дуже колотилося серце і стукало щось у скронях (Сміл., Сашко, 1957, 169).
2. Збиватися (про масло). Щось масло довго не колотиться (Сл. Гр.).
3. Трястися від холоду, страху і т. ін.; тремтіти, дрижати. Чи змерзла, чи з тривоги вся колотилась, насилу в хату вернулась, та й упала на постіль (Барв., Опов.., 1902, 168); Розказували [баби].., що буває так, що тільки гляне і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця! так і труситься, так і колотиться! (Григ., Вибр., 1959, 62).
4. розм. Напружувати зусилля для досягнення чого-небудь; бути зайнятим чим-небудь, клопотатися чимось. — Як у них там? — Поповнення приймають, всю ніч колотяться (Гончар, І, 1954, 374); До півночі колотився [Федір], товкся по місту, .. потім ще й дома довго не лягав, і ось тепер маєш — проспав (Ткач, Арена, 1960, 115).
◊ Колоти́тися з ли́хом — жити в нестатках, злиднях, перебиватися. Прийшлося [Оришці] нужду терпіти, прийшлося з лихом колотитися (Мирний, IV, 1955, 32).
5. Те саме, що хвилюва́тися. — Думаєте, пан їм [сиротам] пособить своїм хлібом? — ще більше колотився чоловік (Стельмах, І, 1962, 613); // Не давати спокою (про почуття, думки). Минув тиждень, як поховали ми Степана.., а все мені одне в голові колотиться: чия це куля, чия? (Жур., Вечір.., 1958, 348); Весь час в голові хурделили і колотилися ті самі роздуми (Стельмах, І, 1962, 381).
6. перен. Бурхливо виявляти незадоволення, незгоду; бушувати. — Ми ще самі тут у себе колотимось, бродимо, як ота земля повесні, а вони [інтервенти] тим часом лізуть, лізуть (Гончар, II, 1959, 21); Недарма колотяться на подвір’ї заробітчани (Стельмах, І, 1962, 191); // безос. Ми [хлопи] теж пану не спускали… Отак два роки колотилось (Фр., X, 1954, 289); Ми чекаємо — ждемо: чи смерть, чи воля бідолашним буде. Колотилось в нас такеньки аж тиждень (Вовчок, І, 1955, 271).
7. з ким, за що, про що і без додатка. Зчиняти сварку; сперечатися. П’яний додому вертався [Яків], лаявся, колотився (Мирний, І, 1954, 235); Вічно голодні Гран-чакові діти: троє босих, а двойко в чобітках, за які щоденно колотилася вся хата (Стельмах, І, 1962, 207); Що мали б то старі мисливці говорить, Коли б із них которий змагання це побачив! Про що колотитесь? Про куций хвіст собачий ! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 234.