КО́ЛЬКА, и, ж.
1. Різкий, гострий біль (у животі, у боці і т. ін.), який створює відчуття уколу. Як побачила я Параску та й не стямилась; як кольнула мене колька в печінки (Н.-Лев., II, 1956, 26); Катерина.. скаржилася на сина, котрий завдав їй такої образи, що в грудях з’явилася колька (Чорн., Потік.., 1956, 87).
◊ На ко́льки бра́ти кого, що, безос.— боліти (про відчуття колючого болю). Сміялися ми з друзями, аж на кольки нас брало (Вишня, І, 1956, 289); — Ноги гудуть. Та поперека на кольки бере (Вишня, І, 1956, 376).
2. діал. Колючка (у 1 знач.). Товариш Швед.. наказав прочистити путь батальйонові через плац, щоб не було під ногами реп’яхів, баранчиків, будяків, кураю й іншої кольки (Ю. Янов., І, 1954, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 238.