КОЛЬЧУ́ЖНИК, а, ч., іст.
1. Воїн, одягнений у кольчугу. Брама відчинилася, і виступило військо. Спереду гусари. За ними — кольчужники. Потім панцирники; за ними всі у мідних шоломах (Довж., І, 1958, 251).
2. Майстер, робітник, який виготовляв кольчуги. У містах жило й працювало багато ремісників: ковалів, гончарів, мулярів, чинбарів, зброярів, кольчужників, ювелірів (Іст. СРСР, І, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 689.