КОЛЯ́КА, и, ж. Збільш. до кіло́к 1. Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка (Коцюб., І, 1955, 337); Дід Гаврило забив над глинищем осикову коляку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 75).
◊ Хоч коля́ку на голові́ теши́ — те саме, що Хоч кіло́к на голові́ теши́ (див. кіло́к). — Що тобі, сто разів казати? Хоч ти йому коляку на голові теши, а він усе — дай та дай! (Гр., І, 1963, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 238.