КОЛІ́НКО, а, с. Те саме, що колі́но 1. Настя, вся тіпаючись, скочила з полу і стала на колінки… (Мирний, IV, 1955, 88); Но що се за велет потужний, Що гордо, мов ворог, підніс Чоло своє темне до сонця, А в землю по колінки вріс? (Фр., XIII, 1954, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 223.