КО́ЛІР, льору, ч.
1. Світловий тон чого-небудь; забарвлення. З шиї.. звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Л. Укр., III, 1952, 712); Оксані — радість: мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір (Головко, І, 1957, 106); * Образно. Боротьба йде не тільки на макро-арені, де політичні кольори досить чітко визначені, а й на мікро-арені людських душ (Вітч., 4, 1964, 151).
2. перев. мн., перен. Виражальні засоби мови, музики, сценічного мистецтва і т. ін. Громада розписувала темними кольорами панів (Мирний, І, 1949, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 225.