КОМАНДИРО́ВОЧНИЙ, а, е. Стос. до командировки. Командировочне посвідчення; // у знач. ім. командиро́вочний, ного, ч. Той, хто перебуває у відрядженні. Їхали переважно командировочні. Інженери з будівництва везли високі рулони з проектами (Кучер, Прощай.., 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 240.