КОМАНДИ́РСЬКИЙ, а, е. Прикм. до команди́р; належний командирові. Немов підхоплені гарячим вітром, звелись дибки командирські коні (Довж., Зач. Десна, 1957, 153); // Власт. командирові. Його манера розмовляти нагадувала командирську (Сміл., Сашко, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 240.