КОМБІНА́ТОР, а, ч., ірон., жарт. Спритний, хитрий ділок, який досягає мети за допомогою комбінацій (у 3 знач.). — Ніколи б до такого не додумався! Ви — геній. Мені здавалося, ніби я комбінатор, але ви… (Собко, Стадіон, 1954, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 242.