КОМЕНДА́НТ, а, ч.
1. Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. Селяни розказують, що як Текелій руйнував кіш, то звелів комендантові.. все.. знести (Стор., І, 1957, 260); — Я арештанта привіз.. Піду до коменданта, а він хай тут залишається,— вів далі фельд’єгер, вказуючи на Тараса Григоровича (Тулуб, В степу.., 1964, 24).
2. Військовий начальник, що наглядає за правильністю відбування гарнізонної служби, дисципліною військових і т. ін. у населених пунктах і військових таборах, а також забезпечує їхню охорону (оборону) й нормальну діяльність різних служб. Артьомов був призначений військовим комендантом села Руського (Чорн., Визвол. земля, 1959, 146).
3. Той, хто керує військовими перевезеннями на залізницях та водних шляхах. Желєзняков на хвилину вийшов з вагона, здибав коменданта станції, який повертався від ешелонів (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 142).
4. Керівник будинку, що належить установі або використовується установою. Комендант приміщення зайшов, оглянув вікна (Кач., II, 1958, 69).
5. діал. Командир. * Образно. — Овечки.. розсипалися по зеленому.. А передом барани, коменданти (Фр., IV, 1950, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 244.