КОМИНО́К, нка́, ч.
1. Зменш. до ко́мин 1. Після вечері.. постелила мати на полу, а під коминком — Давидові (Головко, II, 1957, 23); Спить Лиска. Ніч. А вранці схопилась — та шмиг! — в коминок (Нех., Казки.., 1958, 67).
2. Кімнатна піч із широким отвором для палива та прямим димоходом. І внесло хлоп’я моторне Хмизу та скіпок; От взяли ми й затопили Теплий коминок (Щог., Поезії, 1958, 371); В коминку тріщить і гуде веселий огонь (Фр., VI, 1951, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 245.