КОМУТА́ТОР, а, ч., спец.
1. Прилад для замикання й розмикання електричного кола або для зміни напряму електричного струму.
2. Пристрій для ручного з’єднування телефонних ліній. Для диспетчерського зв’язку використовується телефонний комутатор (Сигналізація.., 1955, 8); На столі три військових телефони, польовий комутатор (Корн., І, 1955, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 255.