КОМІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Пройнятий комізмом; який викликає сміх, смішний. Вона незграбним і дуже комічним рухом перехилилася на один бік (Фр., IV, 1950, 335); Вона була і комічна і зворушлива у своєму хвилюванні (Собко, Справа.., 1959, 29); Він мав вигляд досить комічний, карикатурний (Думки про театр, 1955, 38); // у знач. ім. комі́чне, ного, с. Те, що викликає сміх. Джерелом комічного є, як відомо, і невідповідність між формою і змістом (Талант.., 1958, 146).
2. Власт. комедії (у 1 знач.). Комічні ролі посідають в його [П. Саксаганського ] репертуарі чільне місце (Рильський, III, 1955, 346).
3. Власт. комікові (у 1 знач.). Він мав комічний хист; він умів передражнювати всіх (Григ., Вибр., 1959, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 248.