КОНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. кона́ти. Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці моїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Л. Укр., Неопубл. тв., 1947, 3); В кігтях у нього [шуліки] тріпотіла в останньому конанні якась необачна пташина (Коп., Сон. ранок, 1951, 55); Тебе [Тарасе] на відлюдді киргизькім В брудній казармі, у тяжкім конанні Лях привітав братерським дружнім стиском (Зеров, Вибр., 1966, 437); * Образно. А на гілці лист пожовклий Затремтить в конанні, І впаде, і тихо ляже, і засне востаннє (Олесь, Вибр., 1958, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 255.