КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кона́ти 1. З гнітючим чуттям пробирались хлоп’ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (Гончар, Таврія, 1952, 108); // у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає. Стоять чумаки.. круг конаючого, похиливши сумно голови (Коцюб., І, 1955, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 255.