КОНВО́Й, ю, ч.
1. Група озброєних людей, що супроводять кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; варта (у 1 знач.). Потім його відвели під конвоєм у рідне село (Фр., IV, 1950, 44); А що шляхи були дуже небезпечні від татар.., то приставляли [козаки] до кожного каравану конвой (Тулуб, Людолови, І, 1957, 400).
2. Група військових кораблів, які охороняють транспортні або торговельні судна від ворожого нападу. Малі кораблі конвою зав’яжуть нерівний бій з ворожими торпедоносцями (Кучер, Голод, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 257.