КОНВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех. Супроводити кого-, що-небудь конвоєм. Свідки гусари розповідають, що конвоювали вони валку на півтораста возів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 521); Конвоювало нас [заарештованих] ще менше поліцаїв, ніж учора (Збан., Єдина, 1959, 82); Він [корабель «Швидкий»] безперервно конвоював транспорти і танкери до лінії фронту (Ткач, Крута хвиля, 1956, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 257.