КО́НИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Їхав я день і ніч — серед степу ночував і коника попасав (Вовчок, VI, 1956, 236); Сів Іван на коня.— Но, конику, но!.. В лісі стрінем світання… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 151).
∆ Морськи́й ко́ник — риба, голова якої схожа на кінську. Мовчки й зосереджено пливуть риби. Викручуються морські коники (Ів., Вел. очі, 1956, 63).
2. перен., рідко. Те саме, що ви́брик 2. [Андрій:] Охочий же був покійний до балачок та до всіляких коників (Мороз, П’єси, 1959, 256); Коляда впав на ліжко і забився в істериці.. Фросина вийшла з хати. Бачила вона вже не раз ці коники (Зар., На.. світі, 1967, 181).
◊ Викида́ти (ви́кинути) ко́ника (ко́ники) — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.). Може, я б ще довго викидав тут всякі коники, але на подвір’ї з’явилась моя мати (Сміл., Сашко, 1957, 39); — Викинеш ще якого коника, на очі не навертайся. Не тільки до нас, а й у колгосп тобі дорога буде заказана (Мушк., Чорний хліб, 1960, 32).
3. перен. Улюблений предмет розмов якоїсь особи. [Зоя:] Це батькова смерть отак на неї вплинула, Батькове ім’я — це її коник. Вона навіть не вірить, що він застрелився (Коч., II, 1956, 106); // Пристрасть до чогось; те, що приносить комусь успіх. Точність була його коником, на якого він ставив і завжди вигравав (Рибак, Час.., 1960, 495).
◊ Сіда́ти (сі́сти) на свого́ ко́ника — починати розмову на улюблену тему. — Я, безумовно, не нав’язую своїх думок… Я в порядку обговорення,— сів він на свого випробуваного коника (Збан., Малин, дзвін, 1958, 236).
4. Вид дитячої гри — їзда верхи на паличці. Отож воно, мале, взяло Другую паличку у Йвася — Івась у коники ігрався — Зробило хрестик (Шевч., II, 1953, 318).
5. Комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Мирний, І, 1954, 318); Десь блищить водиця тиха, Край струмка цвірчить десь коник (Л. Укр., IV, 1954, 111); Уже останній коник степовий затих, І вітер ліг на луках спати (Олесь, Вибр., 1958, 392); * У порівн. Мов велетенські коники, стрекочуть Там трактори (Рильський, III, 1961, 294).
6. Пряник або іграшка, що має форму коня. — На, Маріє, медяника та не плач,— сказав Михалчевський, осміхаючись, ..витяг з кишені коника і подав Марії (Н.-Лев., II, 1956, 141); Він.. знає, що тато привезе гостинця, і вже наперед тішиться дерев’яним коником або цукровою сопілкою (Кобр., Вибр., 1954, 29); На ній [ялинці] золоті та срібні горіхи, .. коники, ведмеді, зайці (Багмут, Опов., 1959, 6).
◊ Хліб, хоч ко́ники ліпи́ — дуже глевкий хліб. — Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! — сказала сердито Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 302).
7. Вирізана прикраса на дахові, що іноді має форму кінської голови. Голуби посідали на конику будинку.
8. Дерев’яна пластинка з вирізами й загнутим верхом, що її вставляють вертикально в кожний із чотирьох кінців витушки, з якої мотають пряжу в клубок. Сюрчала міцна нитка в дерев’янім юрку.., і коники.. кружляли раз по раз від швидкого обертання (Цюпа, Три явори, 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 259.