КОНОГІ́Н, го́на, ч., васт. Робітник — погонич коня на шахті, який возив вагонетки з вугіллям. Немов пройшли весняні грози у штреках темних і глухих… Гуркочуть там електровози, де коногона свист затих (Сос., Солов. далі, 1957, 60); Гриміли врубові в низах його [Донбасу] підземних.. І з світлих зал його, як з царств його таємних. Ішов машин владар — колишній коногін (Ус., Дорогами.., 1951, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 262.