КОНО́ПЛІ, пе́ль, мн.
1. Однорічні трав’янисті рослини, зі стебел яких виготовляють прядиво, а з насіння видобувають олію. Листатий любисток тут побратавсь з жменькою конопель (Вовчок, І, 1955, 340); Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя (Фр., IV, 1950, 91); З насіння конопель одержують харчову й технічну олію (Наука.., 10, 1956, 24).
◊ Ви́скочити як Пили́п з конопе́ль див. виска́кувати.
2. Виготовлене на прядиво волокно цієї рослини. Другого дня молодиці поприходили.. й розібрали все прядиво, всі повісма конопель та льону, скільки їх лежало на підрях в коморі (Н.-Лев., III, 1956, 87); Вона серед бутафорії Палацу розшукала прядку, десь узяла пасмо конопель (Сміл., Сашко, 1954, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 262.