КОНСТРУ́КЦІЯ, ї, ж.
1. Будова, взаємне розташування частин машини, апарата, приладу тощо. Словаки везуть туристів на човнах назад сливе до самої Щавниці. Ці човни допотопної конструкції (Н.-Лев., II, 1956, 416); [Іван:] Маємо машини найновішої конструкції (Фр., IX, 1952, 381); В районах землетрусів будують невисокі будинки особливої конструкції, здатні витримувати підземні поштовхи (Фіз. геогр., 5, 1956, 106).
2. перев. мн. Споруди складної будови, а також окремі їх частини. Міцність дерев’яних і металевих конструкцій з часом знижується, а залізобетонних — підвищується (Наука.., 12, 1956, 15); Залізні конструкції ковальського цеху ще лежали на землі (Собко, Любов, 1935, 97); * Образно. Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю. Янов., II, 1958, 244).
3. Словосполука, якій властиві певні граматичні зв’язки, певна граматична будова. Збагатилися й удосконалилися синтаксично-фразеологічні конструкції української мови (Мовозн., VI, 1948, 7); Синонімічні конструкції.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 266.