КОНУ́РА, и, ж., розм.
1. Те саме, що бу́да1 3. Собаки.. позалазили в свої конури (Мирний, IV, 1955, 179).
2. перен. Тісне, темне й брудне приміщення, житло Мене здивувало те, що тут, у цій темній конурі, були люди (Збан., Єдина, 1959, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 272.