КОНФІГУРА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Обрис зовнішньої форми чого-небудь. Віктор лазив по дахах, по всіх закутках, обчислюючи площі найрізноманітніших конфігурацій (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 216); Одні [машини] ріжуть метал, інші зварюють, треті надають потрібної конфігурації (Рад. Укр., 15.УІІ 1959, 8); Деталі корпусу [судна] мають складну просторову конфігурацію (Наука.., 6, 1964, 28).
2. Взаємне розташування, розміщення якихось предметів або їх частин. Конфігурація зірок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 273.