КОНФІСКА́ЦІЯ, ї, ж. Примусове та безплатне забирання майна, грошей іт. ін. у приватної особи на користь держави. Конфіскація означає відчуження власності без відшкодування (Ленін, 6, 1949, 385); Боявся [бай] почути страшну відповідь — слова про конфіскацію його табунів (Донч., І, 1956, 116); // Вилучення з ужитку друкованих творів і т. ін., накладання на них арешту. Сконфіскував [прокурор] .. заледве десять [чисел газети], а й з них трьох конфіскацій суд не затвердив (Фр., VI, 1951, 231); Іван стояв коло столу і читав вирок суду в справі конфіскації першого номера журналу (Кол., Терен.., 1959, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 273.