КОНФІСКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех. Здійснювати конфіскацію чогось. Українські часописи ще не виходять, бо їх би зараз конфіскували (Коцюб., III, 1956, 283); [Ізоген:] Як ти схибнешся, .. розвалиться наш дім, єпископа засудять на вигнання, церковні добра конфіскують (Л. Укр., III, 1952, 297); Відгукнувшись на декрет Леніна, розбили [ковалівні] панський маєток, .. конфіскували панську землю (Кучер, Прощай.., 1957, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 273.