КООПЕРА́ЦІЯ, ї, ж.
1. тільки одн. Особлива форма організації праці, при якій багато людей разом беруть участь у тому самому процесі або в різних, але зв’язаних між собою процесах праці; співробітництво. Сучасна інтенсифікація сільського господарства перетворюється в основну форму його переходу від кооперації ручної праці до виробництва, яке грунтується на кооперації систем машин (Ком. Укр., 10, 1968, 72).
2. Масове виробниче, торговельне і т. ін. об єднання, створене його членами-пайовиками. В кооперації, особливо в сільськогосподарській кооперації, Ленін бачив доступний і зрозумілий мільйонам селян шлях переходу від дрібного одноосібного господарства до великих товариських виробничих об’єднань селян (Біогр. Леніна, 1955, 270); Споживча кооперація України є однією з найбільш масових громадських і господарських організацій на селі (Рад. Укр., 23.VІ 1962, 2); Житлово-будівельна кооперація.
3. розм. Кооперативна крамниця; кооператив. Треба було Миколці збігати до кооперації (Вишня, II, 1956, 293); [Маша:] А скажи, справді, для чого тобі влада?.. [Мати:] Щоб у кооперації було повно товару (Мик., І, 1957, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 277.