КООРДИНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до координува́ти. Окостенілі неслухняні ноги ледве тримають його, рухи скупі, погано координовані (3 глибин душі, 1959, 44); // у знач. прикм. Координована діяльність.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 278.