КОПТИ́ТИ, пчу́, пти́ш, недок., перех. Приготовляти продукти харчування (рибу, м’ясо тощо), пров’ялюючи їх у диму; закопчувати (у 2 знач.), вудити (див. ву́дити2). Чоловік.. одно [свиняче м’ясо] варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси (Фр., IV, 1950, 124); Олександр оповів, як вони [алтайці] приготовляють сирки, як їх коптять над вогнищем на прутті (Гжицький. Чорне озеро, 1961, 184); Ковбаси можна коптити у димовій трубі печі (Укр. страви, 1957, 76).
◊ Копти́ти не́бо, зневажл.— жити бездіяльне, не приносячи користі суспільству. Без діла жить — тільки небо коптить (Укр.. присл.., 1955, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 284.