КО́РБА, и, ж.
1. Пристрій з ручкою, яку крутять для надання обертального руху валові, для заведення машини тощо. Василь крутив корбу, в діжці шуміло, і в дірочку товстою цівкою плинув свіжий вишневий мед (Вас., Вибр., 1954, 275); Трактор чхнув, здригнувся. За кожним обертом корби у нього всередині щось прокидалось, гурчало (Рад. Укр., 5.IV 1959, 3).
2. Те саме, що ко́ло́ворот2 2. Меланхолійно поскрипували корби, якими спускано робітників у глибінь (Фр., VIII, 1952, 399); Десь у селищі брязнуло об цямрину відро і, немов чайка спросоння, закигикала корба (Ткач, Арена, 1960, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 286.