КОРДО́Н, у, ч.
1. Межа, що розділяє території держав. — Тебе зранено, синку, чи не з ляхами бився? — Ні, дідусю, то мене москаль встрелив, як я кордон переходив (Коцюб., І, 1955, 365); Розвалилася панська Польща, зник назавжди ненависний кордон на Збручі (Козл., Сонце.., 1957, 108); Південні кордони України на великому протязі омиваються Азовським і Чорним морями (Наука.., 7, 1956, 13); // Межа між чим-небудь. Річка Сугаклей.. була кордоном поміж двома районами (Ю. Янов., II, 1954, 154); Етнічні кордони.
За кордо́н — до чужоземної держави. — Князь Костянтин надумав вирядити мене за кордон як найкращого учня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 70); За кордо́ном — у якій-небудь чужоземній державі; не в межах своєї держави. Запізнився з одповіддю через те, що живу зараз за кордоном (Коцюб., III, 1956, 363); З-за кордо́ну — з чужоземної держави. Примх, іграшок і розкошей З-за кордону не везли (Щог., Поезії, 1958, 369).
2. рідко. Прикордонна або інша військова сторожа. Тим часом Василь, проскочивши крізь москальський кордон, кинувся прямо у горниці (Мирний, IV, 1955, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 286.