КОРЕНЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до ко́рінь 1. Кінчик кореня вкритий кореневим чохликом (Практ. з анат. рослин, 1955, 163); Кореневе підживлення рослин.
2. лінгв. Належний до кореня (у 4 знач.). Кореневі голосні; // Який становить корінь слова. Коренева морфема; // Який падає на корінь слова. Кореневий наголос; // Який складається тільки з кореня. Слово, що не має афіксів або мав тільки корінь і закінчення, зветься кореневим словом (Сл. лінгв. терм., 1957, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 288.