КОРЕНИ́СТИЙ, а, е.
1. Те саме, що корена́стий. На вгороді бузина коренистая — Чортова дівчина норовистая (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 33); Здавалося, був [чоловік] сильний, коренистий, грубий (Фр., VIII, 1952, 113).
2. У якому міститься коріння; з корінням. Зрідка, десь під лісом, на коренистій дорозі, мов у бубон, били вковані колеса возів (Стельмах, II, 1962, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 288.