КОРИФЕ́Й, я, ч.
1. У старогрецькій трагедії — керівник і заспівувач хору. Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві (Л. Укр., III, 1952, 447).
2. Танцівник кордебалету, який виконує сольні партії.
3. перен., Провідний, видатний діяч науки, мистецтва тощо. — Корифеї марксизму дали нам цінний дороговказ для розвитку нашої науки (Рибак, Час.., 1960, 436); Театральна діяльність Карпенка-Карого зв’язана з тими трупами, в яких працювали корифеї українського театру — М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський (Життя К.-Карого, 1957 212)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 291.