КО́РОБ, а, ч.
1. Виріб із лубу, бересту, лози тощо для пакування, перенесення або зберігання чого-небудь; козуб. Назвався грибом — лізь у короб (Номис, 1864, № 7076); Сіяч ходив по ниві, брав рукою зерно з мішка або з короба, підвішеного в нього через плече (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 407); * Образно. В цей момент йому дуже хотілося вірити, що доля відміряла йому здоров’я щедрим коробом (Збан., Сеспель,— 1961, 205).
2. Верхня частина воза, саней з боковими стінками й сидінням.
3. розм. Те саме, що жо́лоб 1. Побрязкуючи прив’яззю, коні гризуть дерев’яні короби й щаблі ясел (Кир., Вибр., 1960, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 294.