КОРО́ДИ́ТИСЯ, ро́джу́ся, ро́ди́шся, недок., розм.
1. Скаржитися, жалітися на біль, нездужання; кволитися (у 2 знач.). Як прийшла косовиця, то й жінка ко-родиться; прийшли жнива, ходить жінка, як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова (Номис, 1864, .№ 10859); Незабаром мати почала кородитись на груди, сохнуть та в’янути (Н.-Лев., IV, 1956, 229); // Корчитися (від болю). Полизкають [людці] борщу, ковтнуть галушок із шість,— Уже й кородяться, що й бабка не порадить (Г.-Арт., Байки.., 1958, 185); Аж кривився [Захар], кородячись від якихось рефлективних болів у зовсім загоєній рані в плечі (Ле, Право.., 1957, 161).
2. Не погоджуватися з чим-небудь; упиратися, пручатися. [Тетяна:] Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду, то горло і прочиститься (Котл., II, 1953, 48); Вони.. його тягнуть до волості, а він не хоче, кородиться (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 295.