КОРОЛЕ́ВИЧ, а, ч. Син короля (у 1 знач.). Ой поїхав королевич на прогуляння (Чуб., V, 1874, 768); Завели її мрії рожеві: Королевича малювали їй мрії (Еллан, І, 1958, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 296.