КОРО́МИСЛО, а, с.
1. Дерев’яна вигнута палиця з зарубками або гачками на кінцях, якою носять на плечах відра з водою тощо. Несучи на коромислі коновки з водою, вона твердо ступала по розмоклій глині босими, червоними ногами (Фр., І, 1955, 82); Параскіца набрала води й скинула коромисло на плечі (Коцюб., І, 1955, 272); Зінька, ..не кваплячись, заходилася складати на коромисло випрану білизну (Шиян, Баланда, 1957, 19); * У порівн. Позаду нього теліпався вигнутий коромислом вовчий хвіст (Панч, Гарні хлопці, 1959, 54).
◊ Дим коро́мислом див. дим.
2. Рід важеля з точкою опертя посередині, який застосовують у вагах, паровій машині тощо. Головною частиною.. терезів є коромисло (Фізика, І, 1957, 21).
3. Дитяча гра, суть якої в тому, що двоє стають один до одного спиною і, переплівшись руками, по черзі нагинаються вперед, підіймаючи один одного.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 297.