КОРО́СТЯВИЙ, а, е. Хворий на коросту. А тут йому з березника назустріч шкандиба рижа кобила, коростява (Кв.-Осн., II, 1956, 229); Спросоння стогнала коростява коняка (Ле, Історія радості, 1947, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 298.