КОРЧОМА́ХА, и, ж., діал.
1. Збільш. до корч 1. Учитель уже забрьохався по вуха. Він важко дихав, плутаючись по підводних корчомахах (Гончар, І, 1954, 437).
2. Груба, крива або сучкувата палиця. Не роздумуючи, Михайло пірнув під одне з ліжок, умостив біля себе корчомаху й причаївся (Загреб., Європа 45, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 303.