КО́РЧІ, ів, мн. Мимовільне скорочення м’язів (від болю, холоду, при деяких захворюваннях і т. ін.); судома. [Річард:] Я досі знав лиш бідність артистичну, ощадність бачив, працю невсипущу, та корчів голоду я ще не бачив, не чув його спотвореного крику (Л. Укр., III, 1952, 36); Серце то шалено колотилося, то зовсім завмирало в болісних корчах (Смолич, І, 1958, 100); * Образно. Червона Армія замкнула кільце оточення, і гітлерівський Берлін здригався в останніх смертельних корчах (Собко, Серце, 1952, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 302.