КОРІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ко́рінь 1, 2. За кожним листочком і корінчиком доглядали, як тільки зійшли буряки (Кучер, Дорога.., 1958, 212); * У порівн. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (Фр., IV, 1950, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 292.