КОСОО́КИЙ, а, е.
1. Який має косоокість; зизий, зизоокий. Чи на добро, чи на лихо, росло в тій хаті невеличке дівчатко — Явдошка, що найшлася через рік після того, як косоока Меланія зійшлася з кривоногим Терьохою (Мирний, І, 1949, 234); Гайченко перестав коситись, глянув співбесідникові прямо в очі, і той тільки тепер збагнув, чому Федір Петрович весь час дивився спідлоба — він був косоокий (Збан., Переджнив’я, 1955, 58).
2. розм. Який має косий розріз очей. Він косоокий, тому що у матері красуні Юлі теж косі очі. Вона кореянка (Довж., 1,1958, 111); Зайчик косоокий Сіяв лан широкий (Стельмах, Живі огні, 1954, 31).
3. у знач. ім. косоо́кий, кого, ч., розм. Заєць. Косоокий здивовано повів головою і, ніби неохоче, поплигав у кущі (Гончар, IV, 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 307.