КОСТОГРИ́З, а, ч., КОСТОГРИ́ЗА, и, ж.
1. Народна назва кількох хвороб (карієсу, туберкульозу кісток і. т. ін.), що вражають і руйнують кістки й зуби людини та хребетних тварин.
2. Те саме, що костолу́за. Нехай костогризи та сорокопуди черешні об’їдають — він ані не бачить, ані не чує (Фр., II, 1950, 86).
3. заст., зневажл. Бідняк. Той волоцюга, костогриза ще дитиною тебе зводив! (Барв., Опов.., 1902, 87); — Що се ти ще кепкуєш із мене, старий костогризе? — силувався крикнути, але тілько пропищав Іван (Фр., III, 1950, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 307.