КОСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Дивитися скоса;скошувати (очі). Задніпровський слухав, затамувавши подих. Од хвилювання поблід чоловік, а погляд його не раз косував на двері (Стельмах, Правда.., 1961, 67); — Поговорити як слід з дівчиною не вміє, а ходить, на інших косує… (Збан., Малин, дзвін, 1958, 394); // перен. Ставитися до кого-небудь насторожено, з недовірою. Давно минулись ті часи, коли жандармерія косувала на Гарматія: його ідеали не лякали вірних псів царизму (Стельмах І, 1962, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 690.