КОТУ́РНИ, ів, мн.
1. іст. Взуття типу сандалій з високими дерев’яними підставками під підошвами, яке взували давньогрецькі й давньоримські актори для збільшення зросту, надання величі постаті. Котурни стоять осторонь — їх швидко будуть прив’язувати до ніг (Янов., IV, 1959, 39).
◊ Підня́тий на коту́рни — неприродно, нежиттєво створений. Художні засоби [М. Рильського] природно-емоційні, а не штучно підняті на котурни (Мал., Думки.., 1959, 17); Става́ти (спина́тися і т. ін.) на коту́рни — бути зарозумілим, підносити себе. Я ніколи не хотів ставати на котурни, ані щадити себе (Фр., І, 1955, 30).
2. перен. Про неприродне зображення чого-небудь, неприродний спосіб триматися, поводитися. [Монтаньяр:] Подумай щиро, без котурнів, без пафосу фальшивого (Л. Укр., II, 1951, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 312.