КОТЮ́ГА, и, ч.
1. Збільш.-зневажл. до кіт 1. * У порівн. В червленій ризі похожав, Та мов котюга позирає На сало (Шевч., II, 1963, 70).
2. діал. Собака. Стар [старий], як котюга а бреше, як щеня (Номис, 1864, № 6905); Привітав його старий котюга веселим гавканням (Гжицький, Опришки, 1962, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 312.